Сьомого грудня – День Великомучениці Катерини, у народі "Катерини", свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю.
Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у ємність з водою і чекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Дівчата так це тлумачать: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: “Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку”.
Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст.
Опівночі, перед “першими півнями”, дівчата беруть горня з “вечерею”, обгортають його новим рушником і йдуть “закликати долю” до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: "Доле-доле, йди до мене вечеряти!"
Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалася”, якщо ж ні: “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина і проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Та це ще не біда. Гірше, коли зірка з неба впаде. “Погасне Доля!” – злякано шепочуть дівчата.” Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони слід чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвався собака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.
Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну.
В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати, звичайно, нікому не дано.
Вдалу і щасливу долю могла приворожити і сама дівчина. Треба було лише причепуритися: одягти сорочку самотканну, вишити на ній гарні візерунки, а по низу – меандри (символічні зазубринки). Плахту чи спідницю треба було підв’язати тканою крайкою чи вишитим золотом поясом. У коси заплести червоні та золоті стрічки, а ще взути чобітки на підборах. А до того ж усміхнене миле личко, розважна розмова – і найкраща доля приголубить таку господиньку і розумну дівчину…
Пропонуємо вам книги, які є у фонді Монастирищенської публічної бібліотеки.
Немає коментарів:
Дописати коментар