… Несла свій хрест мовчазно Україна
Але не стала в скруті на коліна,
Хоча й звірячий був над нею суд…
Пам'ять – нескінченна книга, в якій
записано все: і життя людини, і життя
країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне
вороння зграями кружляло над Україною, над її селами, заціпенілими в тяжкому
смертельному сні 1932-1933 рр.
Виконуючи Указ Президента Петра Порошенка №523/2016 від 26 листопада 2016 року "Про заходи у зв’язку з 85-ми
роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні - геноциду Українського
народу", увічнення пам’яті мільйонів українських селян, які загинули від голоду заподіяного
сталінським режимом, пам’яті українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі
після трагедії XX століття, були присвячені заходи підготовлені
Монастирищенською центральною районною
бібліотекою для учнів середніх навчальних закладів міста.
В професійному ліцеї відбулась година
скорботи: «Людської пам’яті мости», яка мала на меті вшанування пам’яті жертв Голодомору, донесення інформації
до підростаючого покоління про геноцид українського народу вчинений
комуністичним тоталітарним режимом. Молоді розказано про політичну ситуацію в
ті роки, передумови виникнення голоду, зачитано свідчення очевидців, які
пережили ті страшні роки. На заході
була представлена література та документи, які наочно демонструють факти злочину, ціле направленого на винищення українського
селянства, як прошарку суспільства, який
найбільше не підтримував радянську владу, і завжди був готовий до спротиву
проти червоного терору.
Година жалоби: «Ми у цій землі житами проросли,
щоб голоду не знали люди вічно» була проведена для учнів 11-А класу
школи-ліцею «Ерудит». Щороку Україна прихиляє коліна перед
мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили
яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де
насипані великі могили або колективні. На заході хлопцям та дівчатам розказано
про чорну косу голоду, яка пройшлася по селах нашого району, заслухали записані
свідчення наших земляків, які бачили і пережили ці жахіття малими дітьми. На їх
очах вмирали найрідніші люди, а самі вони жили у страхові стати жертвами
канібалізму, який мав місце серед тих дорослих, що втратив від голоду здоровий
глузд та людську подобу. Все це привело до страшних наслідків в
масштабах нації. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров'я. В
їхні душі назавжди закрався страх голоду.
В фойє бібліотеки облаштована
книжкова виставка-досьє «П’ять колосків закутих дротом», на
якій зібрано матеріали, фото, документи, які засвідчують злочини проти
українського народу. Воістину кажуть: колективний голод, колективний холод,
біль і страждання, колективна смерть…
Вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а
тепер дістав можливість розповідати, свідчити, переконувати.
Пережиті жахіття та страждання мільйонів людей істотно підірвали життєвий
потенціал нації. Минають роки. Минають
століття. Та зболена пам'ять про заморених
голодом, розстріляних, закатованих житиме вічно. Вона – нагадування минулого й пересторога майбутньому. Українці повинні знайти в собі мужність визнати і
переконати інших, що їх народ став жертвою страшного злочину, який ніколи не
повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є
нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Хай пам'ять про невинно
убієнних голодом буде світлою і вічною!
Немає коментарів:
Дописати коментар