Щоб пам’яті вогонь не згас…

10 березня минає 75 років з часу визволення Монастирищенського району від нацистських загарбників. Події на Черкащині, що відбулися в роки Другої світової війни проявили найвищі якості національного характеру народу України – стійкості, мужності, самопожертви в ім’я визволення рідної землі. Подіям тих далеких років були присвячені ряд заходів, підготовлених і проведених Монастирищенською центральною районною бібліотекою.

В фойє бібліотеки організовано виставку-подію «Щоб пам’яті вогонь не згас», присвячену визволенню Черкаської області. На виставці представленні найновіші видання присвячені Другій світовій війні і, зокрема, буремним подіям на Черкащині. Для учнів професійного ліцею було проведено ретроспективу подвигу «Стоїть в скорботі мати-Україна», яка мала на меті ознайомити підростаюче покоління з бойовими діями за визволення України впродовж 1943-1944 рр.; на прикладі історичних фактів показати, якою ціною далась перемога над загарбниками; виховувати почуття патріотизму та національної свідомості у молоді, вшанувати загиблих у роки війни та зберегти пам'ять про події того страшного періоду в історії українського народу. На заході молоді було проілюстровано сторінки історії України періоду Другої світової війни, розказано про ту страшну ціну, яку заплатив український народ за своє звільнення, про перебіг Умансько-Ботошанської операції, в ході якої був звільнений Монастирищенський район.
             Історія війни не знала більш широкої за своїм розмахом і складністю в оперативному відношенні операції, яка була здійснена в умовах повного бездоріжжя і весняного розливу рік. Умансько-Ботошанську наступальну операцію доводилося проводити в дуже складних метеорологічних умовах, угрупування німців було дуже великим. Та рішучий наступ не дав добудувати гітлерівцям довготривалу оборонну лінію. 6-7 березня для форсування р. Гірський Тікич, що має стрімку течію і скелясті береги висотою до 40 м та ширину до 30 м, радянські воїни в крижаній воді побудували 11 мостів і 2 переправи. 7 березня було визволено Маньківку. 7-8 березня розгорівся бій в районі станції Поташ Маньківського району. Це була одна з найбільших танкових битв всієї Другої Світової війни, за деякими даними, з обох боків зійшлися близько тисячі бойових машин. Протягом 8-9 березня війська 2-го Українського фронту, що наступали на уманському напрямку, просунулися у глибину до 30 кілометрів, 9 березня було визволено Христинівку, Тальне, Катеринопіль. Умань німецьке командування оголосило «фортецею», яку наказувалося утримувати навіть у випадку оточення. Гітлерівці встановили вогневі точки на дахах будинків, у підвалах, на вулицях, на околицях міста розташували важку артилерію – чинили сильний опір радянським військам. Звільняла села Уманщини 4-а гвардійська армія, начальником штабу якої був наш земляк К. М. Дерев’янко, якому, до речі, довелося поставити крапку в Другій Світовій війні. 10 березня 1944 року було звільнено місто Умань,Тальянки, Легедзине, Доброводи, місто Монастирище. Бої за визволення нашого району тривали 65 днів. У них загинули 2 540 воїнів. Остаточно район звільнила 133-тя стрілецька дивізія 11 березня 1944 року, зайнявши с. Терлицю Монастирищенського району. Черкащину було повністю визволено від гітлерівської навали. Умансько-Ботошанська операція продовжувалася, але вже не на території сучасної Черкаської області. Перемога в цій війні далася дорогою ціною – за її роки майже 169 тисяч жителів тільки нашої області загинули і пам'ять про них має жити вічно.