Іван Богун – захисник Монастирищини

До відзначення 365-ї  річниці переможної битви козаків під орудою славного полковника Вінницького (Кальницького) Івана Богуна з переважаючим польським  військом гетьмана Стефана Чарнецького під Монастирищем районною бібліотекою було проведено історичну годину «Лицар України» для учнів 10-А класу спеціалізованої школи№5 (кл.кер. Неля Авраменко). Бібліотекар юнацького абонементу Юлія Стецюк розповіла слухачам про видатну постать Визвольної війни ХVІІ ст. Івана Богуна, його діяльність та, зокрема, перебіг та наслідки визначної перемоги над польським військом під Монастирищем.

Іван Богун – найталановитіший  полковник армії Богдана Хмельницького у визвольній війні українського народу проти Польщі, що не визнав Переяславську Раду 1654 р. і відмовився присягати на вірність Кремлю. Під козацькою фортецею Монастирищами 20–21 березня 1653 року відбулась одна з найзнаменитіших битв визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Як свідчать перекази, польський магнат Стефан Чарнецький понад 15 000 шляхти та найманців – тобто відбірного професійного війська. На момент битви під Монастирищем навесні 1653 року у підпорядкуванні  Івана Богуна було біля 2500 тисячі козаків.  Враховуючи весняне бездоріжжя, розливи рік та струмків, рівно як і значну відстань між сотнями, а також хвороби та інші поважні причини, козаки Кальницького полку не мали фізичної можливості вчасно прибути на збірні пункти. За таких критичних умов Іван Богун зміг зібрати лише козаків найближчих сотень. Польський магнат Стефан Чарнецький не дарма вважався одним із найкращих полководців Речі Посполитої. Керований ним корпус, практично без перешкод просувався «Чорним шляхом» по території Кальницького полку в березні 1653 року. З метою навести жах на козаків, Чарнецький дав наказ «огнем і мечем» плюндрувати територію. Чоловіків та жінок, дітей та старих жорстоко катували, вішали та садили на палі. Майно грабували, оселі випалювали… Летючі польські загони нищили дрібні козацькі застави та укріплені містечка. Так були до тла випалені невеликі козацькі фортеці Самгородок, Погребище, Прилуки, Липовець та багато інших козацьких сіл та хуторів.  Полковник Іван Богун дізнався про навальне просування ворога своєю територією вже тоді, коли поляки були практично «на порозі» полкового міста Кальника.

На збори не було часу, адже ранньою весною майже всі козаки були по домівках.  Заскочений зненацька полковник Іван Богун, розіслав гінців до найближчих від Кальника сотень, аби їх силами перекрити  просування польських підрозділів «Чорним шляхом»  до Умані.  По тривозі було зібрано лише три сотні козаків Кальницького полку: Кальницька, Балабанівська і Терлицька сотні та Цибулівська сотня Уманського полку, тобто разом близько 400 козаків. Маючи такий малочислений загін, полковник Іван Богун, будучи одним із найкращих стратегів Запорозького Війська, прийняв єдине правильне рішення – заблокувати «Чорний шлях» у напрямку Умані.

На півдорозі до Умані, на відстані одноденного кінного переходу від містечка Кальник, обіч «Чорного шляху», над річкою Конилкою, здавна стояло козацьке містечко – Монастирища (тепер Монастирище). На той час містечко було добре укріпленою фортецею, оперезане численними вовчими ямами, шанцями, ровами та частоколом, головним опорним пунктом фортеці був замок. Укріплення козацької твердині стояли на узвиші природного мису, оточеного  з трьох сторін урвищами  ярів, по яких з південного та північного боку  серед боліт протікала  річка Конилка зі своєю притокою. На пагорбі протилежного берега річки, також оточеному крутими ярами, знаходилась укріплена палісадом фортеця козацької слободи Аврамівка. Саме за її оборонними валами Іван Богун, як то було раніше під Вінницею, завбачливо розташував частину своєї кінноти. Таким чином, панцерні хоругви Стефана Чарнецького могли приступитись до Монастирищенської фортеці лише із рівнинної місцевості західного боку, яка зараз називається Завалля. Запеклі бої під Монастирищами між польськими карателями та козаками розпочались 20 березня і тривали без зупинку дві доби.

Із середини  фортецю захищала Цибулівська сотня Уманського полку сотника Кгрозденка та частина кінноти Івана Богуна. Після дводенного штурму, як пише Самійло Величко, поляки підпалили в кількох місцях частокіл, підпалили також і замок. В ночі під прикриттям диму, що густо застеляв фортецю та околиці, Іван Богун вивів близько сотні кінноти з Аврамівського укріплення. Цей невеликий козацький підрозділ одягнув на себе кожухи, вивернуті по-татарськи вовною наверх і зайшов до поляків у тил, використавши Галайову греблю, котра через глибокий яр сполучала село із фортецею. Козаки спільно з Богуном в найдраматичніший момент битви вдарили полякам у тил. Саме в цей час козацька стріла пронизала обидві щоки Чарнецького, і його пораненого виносили з поля бою. Це теж внесло сум’яття в лави ворога. Впродовж шести верст (близько 7 км) вся дорога в сторону сотенного містечка Цибулів, якою «до лясу» дременули поляки, рясно була вкрита, посіченими на пень, тілами німецьких найманців та польських гонорових карателів. Тікаючи в сторону Цибулева, повернули лісовою дорогою по відгалуженню «Соколівського шляху», що тепер проходе через село Антоніна до переправи і бродів через Гірський Тікич в районі села Княжа Криниця, аби мати змогу і надалі грабувати ще не випалені козацькі села та хутори, здобуваючи провіант для жовнірів та фураж для коней. Недобитки польського карального корпусу знову вийшли на «Чорний шлях» та спішним маршем вирушили на Волинь, у межі Речі Посполитої…

В той же час з Умані на допомогу Івану Богуну із кількома полками спішив сам Гетьман Богдан Хмельницький, проте запізнився. Довідавшись про блискучу перемогу козаків під орудою Івана Богуна – «Був дуже задоволений і реготав з польської шляхти». Гора, на якій після боєвиська стояло Запорозьке Військо, напевне на чолі з самим Гетьманом Хмельницьким, поруч із Монастирищенською фортецею й донині називається Кошовою. Тобто горою, де розташовувався козацький Кіш (табір). «Каральний» похід шляхетського війська на чолі з Чарнецьким, завдяки мужності козаків і воєнній майстерності Івана Богуна, закінчився цілковитою поразкою.