6 січня 2018 року
виповнюється 80 років із дня народження видатного поета, одного із
найактивніших представників українського культурного руху в XX ст. Василя Семеновича
Стуса. Враховуючи його внесок у розвиток вітчизняної і світової культури Постановою Верховної
Ради України 2018 рік оголошено роком Василя Стуса та затверджено ряд заходів «Про
відзначення 80-річчя від дня народження Василя Стуса».
Василь Стус належить до тієї славної
плеяди імен, без яких важко уявити вершинні досягнення сучасної української
літератури. Поет від Бога, він увібрав у себе всі чари української природи і
гіркоти нашої історії. Перекладачу і літературознавцю, який вільно почувався в
океані світового письменства, випала гірка доля жити і творити в тоталітарному
суспільстві.
На
Святий вечір в хліборобській родині в селі Рахнівці Гайсинського району
Вінницької області народився майбутній борець за свободу. У 1939 батьки — Семен Дем'янович та Ірина Яківна
— переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової
колективізації. Після
закінчення школи навчався в Донецькому педінституті. Далі вчителював, служив в
армії, працював в газеті. У 1959р. у «Літературній газеті» з’явилися перші
вірші поета. З 1961р. викладає українську мову та літературу в 23-й Горлівській
школі. У 1963р. вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Шевченка в
Києві. Бере участь у роботі Клубу творчої молоді. За участь у протесті на
прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» виключили з аспірантури. Відтоді не
надрукували жодного рядка. У 1965р. одружився з Валентиною Попелюх, та
народився син Дмитро. У 1970р. на похороні Алли Горської звинуватив владу у її
вбивстві. У Брюсселі виходить його перша книжка «Зимові дерева». У відкритих листах до Спілки
письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував
панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму,
відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у
середовищі своїх колег. На початку 70-х приєднався до групи захисту прав людини. Літературна
діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти
порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили
арешт у
січні 1972. Ув’язнення
відбував у Мордовії. Після завершення основного терміну відправили у заслання.
Після повернення у 1979 році працює у Києві робітником, відмовляється від
радянського громадянства, приєднується до
гельсинської групи захисту прав людини. У 1980р. знову був арештований, визнаний особливо
небезпечним рецидивістом і засуджений на 10 років примусових робіт і 5
років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука,
намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і
вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій
громадськості (жовтень 1980), відомий російський вчений і правозахисник
А. Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.
Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300
віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної
адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 за передачу
на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 в черговий раз Стуса
відправили до карцеру. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе
голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, можливо, від
переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш
Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією
висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно,
зумисне підлаштовану наглядачами.
Всупереч проханню дружини, поховання
відбулось без присутності рідних. Права на перепоховання адміністрація не
надавала до завершення терміну ув'язнення. Похований на табірному цвинтарі у с.
Борисово Чусовського району Пермської області. Перепохований 1989 року в
Києві на Байковому кладовищі.
Цій визначній особистості в
районній бібліотеці для дорослих було організовано книжкову виставку-перегляд
«Полум’яний син України» та проведено вечір пам’яті «На колимськім морозі
калина…» для учнів професійного ліцею. Учасники зібрання познайомились з
трагічним життєвим та творчим шляхом поета, його творами. Бібліотекарі,
викладачі, молодь читали поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я…», «Крізь
сотні сумнівів я йду до тебе…», «Господи, гніву пречистого…» та інші. Вечір не
залишив байдужим нікого, хлопці та дівчата усвідомили, що в неймовірно тяжких,
нелюдських умовах таборів Василь Стус ціною величезної напруги фізичних і
моральних сил зумів зберегти віру в світле майбуття, залишитись вірним сином
України, бо він «…жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття».
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався,
до
нього сам Господь тебе прирік…»
Василь Стус назавше залишиться
живим у серцях та пам’яті нащадків. Значення його творчості є неоціненним. Він
і справді повернувся до свого народу у своїх творах, як і обіцяв: « Народе мій, до тебе я
ще верну, як в смерті обернуся до життя…»
Немає коментарів:
Дописати коментар