До 30-річчя Незалежності України бібліографом Монастирищенської публічної бібліотеки Галиною Тимошенко спільно з Миколою Гончарем на сторінці "МОНАСТИРИЩЕ про" в соціальній мережі Фейсбук запроваджено спецпроєкт "ДЯКУЄМО ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ", присвячений нашим землякам, які внесли вагомий внесок в становлення Незалежності України.
Сьогодні знайомимо наших краян з людиною, яка не лише відстоювала
демократичні права і свободи на Майдані, а й кілька років зі зброєю в руках
захищала Незалежність України на сході нашої держави.
Максим Ботік: "З 2010 року – розпочав він свою розповідь, - я жив і
працював в Києві, винаймав житло. Ще до Майдану був знайомий з Ігорем Луценком
(журналістом, громадським діячем, який після Майдану став народним депутатом
України). Саме він зателефонував мені о 3 годині ночі 30 листопада. Разом ми
приїхали на Європейську площу, там уже був розгін і побиття студентів.
Беркутівці розчищали місце для «йолки», гамселили всіх підряд. Дісталося і
мені, отримав гумовою палицею по голові. Вже під ранок приїхали медики, мені перебинтували
голову. Почали сходитись люди. Ми поїхали по шини. Так для мене розпочався
Майдан, - сумно говорить Максим, - навчання закинув. Не жалкую. На протестах
зустрічав багато своїх однокурсників. Був особисто знайомий з Сергієм Нігояном.
Пили каву, разом будували барикади. Хоч і вірменин, але дуже добре говорив
української. Чув як він декламував Шевченка. Майдан довго не протримався б,
якби не автомайданівці. Хлопці забезпечували нас продуктами, одягом, підвозили
шини. На середину січня серед майданівців утворились дві групи щодо того як
продовжувати боротьбу. Одні наполягали на радикальних діях, інші - за
продовження мирного протесту. Активна частина майданівців перейшла на
Грушевського, разом з ними і я. 19 січня "беркути" били людей, пішли
перші смерті: Сергій Нігоян, Михайло Жизнєвський, він ран помер Роман Сеник. На
Грушевського мене приставили до медпункту. Кожного ранку лікар «Мама Таня», яку
я прикривав щитом, робила обхід мітингувальників. Були випадки, що хлопці з
пневмоніями відмовлялись від медичної допомоги. На барикадах нас завжди
зустрічали весело. 18 лютого протестувальники влаштували ходу до Верховної
Ради. Парубій в мікрофон кричав, що це мирна хода, але силовики оточили, нас
закидали світлошумовими гранатами. Моя 4-та козацька сотня стримувала
"Беркут". Людей розділили на чотири частини і добивали. Станція метро
була закрита. Я разом з Сергієм Томенком побіг по пальне і скляну тару для
«коктелів Молотова». Близько 12 години отримав поранення. Біля мене розірвалась
світлошумова граната і дрібні цвяхи повпивались в ноги. Вони почали німіти.
Звідкись приїхала газель без вікон, мене посадили і кудись повезли. Опинився в
Бортничах у ветеринара Миколи. Він обробив рани, повиймав цвяхи, перемотав.
Наказав лежати і не їхати ні на який Майдан. Але я втік. Добрався до Майдану.
Там все горіло. Зустрілись друзі Дмитро і Юля, які забрали мене до себе додому.
19 лютого був у них на квартирі. 20 – 21 лютого догорало все. В моїй 4-й
козацькій сотні недорахувалися 20 чоловік. Після кульмінаційних подій 21
лютого, - говорить Максим по паузі, - залишився на Майдані. Патрулював вулиці
Дарницького району. Дізнавшись про створення Національної гвардії, записався
добровольцем. З 2 травня вже був на фронті... Життя – складна штука, -
підсумовує, - там на дорогах Донбасу воював разом з беркутівцями. Одного з них
впізнав, що вибив був мені зуба, я йому – розбив носа. Сашко звати. В одному з
боїв він мені життя врятував...
Хочемо відзначити, що Максим неодноразово брав участь у масових заходах,
які організовувала наша бібліотека для патріотичного виховання дітей та молоді.
Активний, зібраний, комунікабельний - його завжди з увагою слухає юнацтво.
Дякуємо Максиму та його монастирищенським побратимам за активну життєву
позицію, самовідданість, патріотизм та співпрацю!
Немає коментарів:
Дописати коментар