30
липня минає 160 років від дня народження Любові Яновської (1861 – 1933) –
письменниці, політичної діячки, членкині Української Центральної Ради, учасниці
боротьби за незалежність України в ХХ столітті.
Народилася Любов Олександрiвна Яновська 30 липня в с. Миколаївцi Борзнянського повiту на
Чернiгiвщинi в маєтку своєї бабусi Любовi Боголюбцевої, рiдної сестри Ганни
Барвiнок.
Мати Яновської – Марiя Боголюбцева,
українка. Батько – Олександр Щербачов,
росiянин, з вiйськових, син помiщика. Дитинство письменницi пройшло у Варшавi,
куди батько був переведений по службi пiсля польського повстання 1863 р. Вийшовши
у вiдставку, Щербачов повернувся в Україну до Полтави. Його дружина розгорнула
тут активну просвiтницьку дiяльнiсть, а сам вiн витримав iспит на нотаря i
перевiз родину до Кременчука. Тут у сiм’ї Щербачових значно загострилися проблеми
нацiонального виховання дiтей. У тяжкому двобої схрестилися двi мовнi стихiї –
росiйська й українська. Батько карав дiтей за вживання українських слiв, мати –
росiйських, самовiддано вiдстоюючи право користуватися мовою народу, серед
якого вони жили. Батькове українофобство Любов Яновська пояснювала його
особистою неприязню до П.Кулiша, який постiйно, навертаючи матiр до
просвiтницької дiяльностi на нивi українства, вiдволiкав її вiд домашнiх
обов’язкiв. Слiд зазначити, що Щербачов перемiг у цьому двобої. Йому сприяла й
офiцiйна полiтика, яка проводилася в Росiйськiй iмперiї щодо української
культури. Зрештою, сiм’я розпалася. З двома дрiбними дiтьми мати переїхала до
Петербурга, сподiваючись, що П.Кулiш забезпечить її роботою. Проте не знайшовши
там мiсця, без пiдтримки, всiма покинута, вона збожеволiла i померла у
Миколаївськiй лiкарнi. Пiсля смертi матері, майбутня письменниця проживає з
батьком. Музичну освіту здобуває завдяки меценатам, вони взяли на себе всі
витрати на її навчання в пансіонаті. Вже у Полтавському інституті шляхетних
дівчат, куди її перевела з пансіонату впливова родичка, Любов Яновська захоплюється
філософією. Пізніше ці зацікавлення відобразяться у письменстві.
Духовним наставником Любові був учитель
історії О.Корсунський, саме він пробудив у письменниці потяг до самостійної
праці. Щоправда, в Полтавському інституті ні з української літератури, ні з
мови майбутня літераторка знань не здобула, бо тут молодь виховували в
шовіністичному ключі.
Віддавши перевагу літературній та
педагогічній діяльності над кар’єрою співачки, вчителює. Виходить заміж за Василя
Яновського, поміщика, лояльного до прогресивних починань української
інтелігенції.
Перше друковане оповiдання Любов Яновської українською мовою «Злодiйка
Оксана» вийшло у журналi «Зоря» 1897 році. Справжнiй успiх Л.Яновськiй принесло
оповiдання – «Смерть Макарихи» в 1900 р.
А далi з’явилися оповiдання «Ідеальний
батько» (1900), драми «На Зелений Клин» (1900), жарт «На сiножатi» (1901),
повiсть «Городянка» (1901). Авторка п’єс «Людське щастя», «Жертва».
Брала активну участь у діяльності
Київської «Просвіти». У 1915 – 1916 роках взяла участь в організації
Українського національного театру. Активна учасниця боротьби за незалежність
України в 1917 – 1921 роках.
Останні десять років Любов Яновська
була прикута до ліжка. В 1933 році відійшла у
вічність, залишивши нащадкам справжню скарбницю і до цього часу в повні мірі не
вивчених і достойно не оцінених творів. Похована у Києві на Байковому
кладовищі.
Любов
Яновська, продовжуючи традиції Г.Сковороди, закликала пізнати самих себе,
долаючи в душі зло, агресивність, егоїзм, невпинність вседозволеності і
виховувати натомість здатність до добротворення, альтруїзму, жертовності.
Цією моральною
програмою вона і близька нам сьогодні.
Немає коментарів:
Дописати коментар