З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його зви¬тяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний, яким вона пройнята; звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненківських поезій, вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ.
Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 року в с.Біївці Лубенського району Полтавської області. Мати – Щербань Ганна Федорівна – працювала в колгоспі, а батько – Симоненко Андрій Леонтович – залишив сім’ю, коли Василькові не було ще й року.
Вийшов він з того дитинства, що його в самій зав'язі опалила своїми чорними ураганами війна: звідти з'явивсь, де гули жорна окупаційні, ті ненавислі жорна біди, що їх «із кам'яного віку на танках вирвали з Європи привезли».
Протягом 1942 – 1952рр. майбутній поет навчався в школі. 4 класи – Біївцях (1942 - 1946), решта – у сусідніх селах Єнаківцях (1946 - 1947), і Тарандинцях (1946-1952). У 1952 закінчив із золотою медаллю середню школу у Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка, який закінчив у липні 1957 року. Працював в газеті «Черкаський край». Належав до «шістдесятників». Був членом клубу творчої молоді «Сучасник». Разом з А.Горською та Л.Тонюком виявив місця поховання розстріляних НКВС на Лук’янівському, Васильківському цвинтарях та Биківні (1962 - 1963), про що було зроблено заяву до міської ради. У середині 1962 року поета жорстоко побили працівники залізничної станції ім. Тараса Шевченка місто Сміла.
Полтавець родом, він закінчив свій короткий і тісний шлях у Черкасах, в Шевченковім краю. 8 січня 1935-го — 14 грудня 1963-го... Ці дати обрамляють його життя. І не тільки біографічно пов'язаний він із самою серцевиною української землі: для співу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він, за прикладом найкращих наших поетів, синівською відданістю їй віддячив, напружено чесним горінням душі.
Автор збірок «Тиша і грім» (1962), «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985), «Народ мій завжди буде» (1990), «У твоєму імені живу» (2003), «Твори в 2-х томах» (2004), «Вибране» (2008), «Зажинок» (2011).
Лауреат Шевченківської премії (1995). Черкаською обласною державною адміністрацією та облрадою 1994 року започатковано літературну премію «Берег надії» ім. Василя Симоненка. У Черкасах є вулиця й юнацька бібліотека його імені, у приміщенні редакції «Черкаський край» діє меморіальна кімната-музей поета. На Батьківщині, у Біївцях 2005 року відкрито пам’ятник поету.
Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
День, коли мої маленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.
Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!
Немає коментарів:
Дописати коментар