Біль Чорнобиля

Зона відчужена, цезієм згорблена, Вікна порожні і двері сумні... Плачуть щороку дзвони Чорнобиля, Гірко зітхають при кожній весні... Дзвонам тим сняться страх, ліквідатори, Хто під удари підставив плече... Стронцій надривно пищить у дозаторах, Кожній травиночці стронцій пече... Мохом усе поросло, все запущено, Бродять невидимі оку війська... Звірі гуляють завмерлими гущами, Тільки нога не ступає людська... Горе ураном лягло, наче брилами, Людям хотілося світла, тепла... Що це, людино, біди натворила ти, І, все полИшивши, звідти втекла?.. Прип’ять похлюпує хвилями срібними, Сльози ховаючи в плині води... Атом той мирний — при мирі подібному Навіть війни не потрібно сюди... Вікторія Бричкова-АбуКадум

Анатолій Мельник, 62 роки, монастирищанин, багаторічний активний читач Монастирищенської публічної бібліотеки, брав участь як військовозобов'язаний у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Службу проходив у хімічному та ремонтному батальйонах. Говорить, що за 30 років з пам'яті стерлись імена побратимів. Залишились лише загальні спогади, нагороди і старі фотографії. Символічно, що на фото з дорожнім знаком "Чорнобиль", ніби слід небезпеки, утворилась коричнева пляма. Низько схиляємо голови перед усіма, хто пішов тоді в ядерний вогонь, щоб зупинити ланцюгову реакцію смерті. Вклоняємось тим, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддавав своє здоров’я та життя, виконуючи найвищу місію: захистити свій народ від страшного лиха. Щиро дякуємо, шановні ліквідатори, за ваш подвиг. Бажаємо міцного здоров’я, миру, благополуччя та довгих років життя.