Сторінками долі Євгена Гребінки

 В числі цьогорічних знаменних пам'ятних дат - 210-річчя від дня на­родження відомого українського пись­менника, байкаря, педагога, видав­ця, благодійника Євгена Павловича Гребінки (02.02.1812 – 03.121848). Про наймиліший його сер­цю хутір Убіжище (нині с. Мар'янівка) на Пирятинщині, де вперше побачив світ, він завжди згадував з любов'ю: «...нема на світі кращого місця, як Полтавська губернія... І степи, і ліси, і сади, і байраки, і щуки, і карасі, і ви­шні, і черешні, і усякі напитки, і воли, і добрі коні, і добрі люди...».

Початкову освіту хлопець здобував вдома. З 1825 навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, де й почав писати вірші.

В 1834 року Гребінка переїхав до Петербурга. Викладав там російську словесність у військових училищах. Писав батькам: "Тіло моє було в столиці, а душа далеко − в рідному степу, під солом'яною покрівлею маленького будиночка".

У червні 1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком. Євген Павлович підтримував Шевченка матеріально, допомагав із самоосвітою, долучився до викупу поета з кріпацтва. До того ж у 1843 році він супроводжував Шевченка у подорожі рідною землею після 14-річної розлуки з Україною.

      Поговорюють, що натхненням для образів і деталей у своїх ранніх творах Шевченко завдячує саме українським творам Гребінки. Нарешті у своєму останньому прижиттєвому виданні роману "Чайковський" Гребінка залишив епіграфи, якими були уривки з віршів Шевченка, який на той час був засуджений режимом царя Миколи І.

Також завдяки ініціативі Гребінки у 1840 році вийшло перше видання "Кобзаря". Загалом, саме Гребінка на своїх домашніх літературних вечорах познайомив Тараса Шевченка з представниками інтелектуальної еліти, які пізніше зіграли неабияку роль у звільненні поета з кріпацтва.

     Майже половину життя займався літературною діяльністю. За 15 років надрукував понад 50 повістей, романів, кілька романсів, безліч віршів, байок, повістей та оповідань. Вісім томів творів, виданих за його життя, одразу розкупили. І коли після 14-річного проживання в Петербур­зі в 36 пішов із життя через сухоти, - місцем останнього спочинку, як і заповідав, стало рідне село.