13 листопада (хоч в автобіографії написано 12 листопада) 1889 – на хуторі неподалік містечка Грунь на Полтавщині (нині-Сумщина) народився Остап Вишня, письменник-гуморист, в’язень сталінських концтаборів. Він започаткував гумористичний тип фейлетону – «усмішку» чи «реп’яшок». Справжнє ім’я – Павло Губенко. З дитинства захоплювався творчістю земляка – Миколи Гоголя, «Тараса Бульбу» зачитав до дірок. Ім’я одного з синів головного героя узяв за псевдо, а Вишня – бо любив вишні. А ще на Полтавщині біля кожної оселі росли вишневі дерева. Родина Губенків виростила сімнадцятьох дітей, другим з яких був Павло. «Батьки гарно молилися Богові, якщо він їм подарував стількох дітей», – писав у автобіографії Остап Вишня.
У Зіньківській школі вчився разом з Миколою Зеровим. Потому отримав медичну освіту, під час Першої світової війни працював у хірургічному відділенні Південно-Західної залізниці. На 1919-й був начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. Там він зблизився з багатьма офіцерами Української Галицької армії та Дієвої Армії УНР. Більшовики двічі заарештовували Остапа Вишню. Вперше Павла Губенка заарештували восени 1920 року і ув'язнили у підвали більшовицьких катівень. Тоді його визволив головний редактор газети "Вісті ВУЦВК" Василь Еллан-Блакитний.
Після цього Вишня почав писати свої гострі фейлетони. Його твори стали настільки популярними, що їх почали друкувати окремими книгами, котрі опинялись бестселерами. Одна за одною виходять збірки усмішок письменника: "Діли небесні" (1923), "Кому веселе, а кому й сумне" (1924), "Реп’яшки", "Вишневі усмішки (сільські)" (1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925).
Загальний тираж складав понад 2 мільйони, і це в країні, де майже половина населення була неписемною! Односельчани збирались юрбою у тих, хто вмів читати та слухали читання нових творів письменника.
1934-го засудили до 10 років таборів за «терористичну змову». Начебто він готувався здійснити замах на українофоба, ІІ секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. На допитах, відкидаючи безглузді звинувачення, Остап Вишня шуткував, що «в такому випадку, чому б не звинуватити мене і в зґвалтуванні Клари Цеткін». Покарання відбував в Ухтимсько-печорському таборі. 1937-го його мали розстріляти. Для цього етапували до іншого табору через річку Печору. Оскільки крига вкрила річку, заарештованих довго не могли доправити до місця призначення. За цей час начальника табору розстріляли, а наказ про страту Остапа Вишні загубився. 1943-го Микита Хрущов на прохання Олександра Довженка умовив Сталіна звільнити Остапа Вишню, аби він своєю творчістю надихав на боротьбу з нацистами та українським підпіллям. Він написав збірку памфлетів про "буржуазних націоналістів" "Самостійна дірка", що врятувало письменника від подальших репресій.
У великому творчому доробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання), але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, що його сам же й назвав усмішкою.
"Мисливські усмішки" Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Пейзажі ці досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою. Усмішки "Заєць", "Лисиця", "Лось", "Ведмідь", "Ружжо", "Дикий кабан, або вепр", "Як засмажити коропа", "Дика гуска", "Екіпіровка мисливця" перейняті по-справжньому щирим, життєствердним настроєм. Письменник разом зі своїм героєм, який зазвичай є й оповідачем, радіє довколишньому світові, милується природою. Він по-дитячому зворушливий і сентиментальний. Він не прийшов на полювання когось убивати чи "добувати харчі", він прийшов торкнутися якогось іншого, чистого світу, відчути й себе його часткою. Герой-оповідач Остапа Вишні трохи хитрий, трохи дивакуватий у своєму священнодійстві збирання на полювання, в очікуванні зайця чи лисиці, в поверненні здебільшого без здобичі або й без рушниці чи шапки, але завжди іронічний, доброзичливий і наївний, наче дитина.
Немає коментарів:
Дописати коментар