«Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..»

Час летить, немов на крилах, коли життя присвячене дійсно великим і гідним справам. 3 квітня 2018 року минуло 100 років від дня народження  Героя України, неперевершеного майстра слова Олеся Гончара. За своє довге, плідне й доброчесне життя він став прикладом для цілого покоління патріотів, і слово його ніколи не втратить своєї ваги, своєї живої сили. Віра в народ України, у її майбутнє, вірність ідеї відродження нації й держави, історії й культури, невтомна праця заради цієї мети – ось що асоціюється з іменем письменника у всіх, хто знайомий з його життєвим шляхом і творчістю.

Серед митців, котрі досягли вершин творчості та зробили великий внесок в історію, культури рідного народу й усього людства, в яких найяскравіше втілені їхні ідеали, найглибше розкрита їхня людська та мистецька сутність є й Олесь Гончар. Він народився 3 квітня 1918 року, тоді, коли вмирала в муках Українська Народна Республіка. В часи, коли запроваджували Великий політичний терор і ґеноцид, масовий Голодомор нашого народу, коли починалися перші арешти та розстріли, якими більшовицькі аґресори намагалися зупинити і умертвити життя нашої нації. Більшовицький режим на першому етапі свого існування впровадив українізацію, щоб прикрити свої справжні антигуманні наміри. Олесь приєднався до цього руху і став душею Українського відродження. На другому етапі влада накреслила письменству межі й визначила головні напрямки. Треба було писати під диктатом, «закріплювати здобутки революції», на руїнах і згарищах, серед голоду славити «найщасливіше життя на світі», захоплюватися зі сльозами радісними змінами.
Тут і почалася трагедія. Сильні характером пішли на розстріл, інші стали манкуртами. Молодий Гончар під впливом Рильського, Тичини, Малишка й інших прийняв свою власну стратегію, як не смертю, а життям служити своїй нації. Він добре розумів систему, але також розумів, що крім хліба в Україні бракує глибокої національної свідомості, яку треба втілювати в життя незалежно від політичних умов.

У червні 1941 року з третього курсу університету Олесь йде добровольцем у складі студентського батальйону на фронт. 1960-го виходить його роман «Людина і зброя», що відкрив нову сторінку у його творчості. За нього письменника удостоїли Національної премії України ім. Шевченка, тоді цю премію присуджували вперше. Роман «Тронка» (1963) — перший великий твір, присвячений сучасному мирному життю. У «Тронці» письменник вперше гостро підіймається проблема викорінення сталінізму, боротьби старого з новим. у «Соборі» Гончар закликає кожного з нас оберігати і плекати духовні скарби народу, бо це за словами автора, наша культурна, історична та мистецька цінність. Перші рецензії на роман були схвальні, але невдовзі вульгаризаторська радянська критика піддала його тенденційному остракізму, і твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття. Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднує з літературно-критичною творчістю.

До 100- річчя від дня народження одного із найвизначніших українських письменників Олеся Гончара Монастирищенською районною бібліотекою було підготовлено та проведено літературну годину «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ» для учнів професійного ліцею та оформлено книжкову виставку «Праця – мій Бог! Я її люблю» на юнацькому абонементі. Твори Гончара перекладені 67-ма мовами, а творчий досвід письменника вивчається і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. Він — визначна особистість в історії України. Досить пригадати виступ письменника на урочистому засіданні сесії Верховної Ради України, де він почав свою промову так: «Те, що сталося в році дев’яносто першому, назавжди ввійде в історію нашого народу. Бо ж сталася подія справді планетарної ваги — Україна стала незалежною державою». Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 року, з почестями похований на Байковому цвинтарі в Києві. Життя таких людей, як Олесь Гончар, завжди є прикладом для тих, хто, як ми зараз, змушені шукати сил і мужності в непрості часи.