Бібліотечне закулісся

 У залі, де пахне ваніллю старого паперу та пилом забутих історій, час тече інакше. Поки читачі гортають новинки на абонементі, у глибині книгосховища — у «бібліотечному закуліссі» — відбувається очищення книжкового фонду від застарілої за змістом та зношеної літератури.

​Бібліотекар вивчає кожен примірник, як лікар — історію хвороби. Ось ця книга — пожовкла, з потрісканим корінцем, «втомлена» від сотень рук, що її гортали — відпрацювала свій термін. Вона більше не розкаже своєї історії, бо її власна історія закінчилася. Ця - застаріла за змістом і тематикою, про неї вже давно ніхто не згадував...

Рух бібліотекаря чіткий і безжалісний, але водночас сповнений поваги. Титульна сторінка — обличчя книги — вилучається. Це момент, коли видання офіційно перестає бути «одиницею зберігання». На білому полі паперу з’являється акуратний напис — карб, що фіксує кінець шляху.

Потім — спритні пальці виймають індикатори, маленькі папірці, що десятиліттями були паспортами цих книжок у мовчазному світі каталогів.

Це робота у тиші, яку порушує лише шелест паперу та швидке «клац» олівця по паперу.

Складаються акти — не просто папери, а некрологи для цілих епох, що містилися на полицях. Один рядок у відомості — і доля примірника вирішена.​ Згодом ці книги, що колись дарували знання та інформацію, будуть здані в макулатуру, щоб колись, можливо, знову стати чистим аркушем для нової книги, для нової думки, для нового читача.

Але перш ніж це станеться, вони мають покинути обліковий, а також алфавітний та систематичний каталоги. Із карток витирається їхній слід — «вилучено». Кожна списана книга — це чийсь колись прочитаний вечір, чийсь іспит, чиєсь відкриття.

Бібліотечне закулісся — це місце, де вчаться відпускати. Це мистецтво очищення простору для того, щоб завтра на полицю змогла стати нова, свіжа, жива історія.​ Ця невидима праця — це те, що дозволяє бібліотеці залишатися актуальною, сучасною, цікавою і об'єктивною для свого читача.