Друзі, продовжуємо вас знайомити з творчістю поета-земляка, ветерана російсько-української війни Сергія Біднячука, вірші якого любязно надіслала нам його дружина Людмила Біднячук.
Чи розуміємо ми чим завдячуємо цим людям? Що їм довелось пережити? Чи завжди ми їм приділяємо достатньо уваги?
Як злободенно звучать сьогодні слова ветерана... Огляньтесь, можливо, саме вашої допомоги потребує людина поряд?
***
Наболіло
Багато часу вільного в сліпого ветерана,
У філософських роздумах минає день за днем.
Аналіз сьогодення і біль самообману,
В завищенні очікувань від розв'язку проблем.
Здавалося б, позаду все, і ти- нарешті вдома.
Далеко фронт і обстріли, шпиталів метушня.
Живий, радій, що вижив - порада всім відома.
Та серце точить щось моє, мов сливу хробачня.
Причин тому є декілька, усі вони відомі:
Поранення на фронті й подальша сліпота.
А побратими ще воюють там, і друзі ,і знайомі,
І менший брат, що сивим став не на свої літа.
Новини з телебачення не сіють оптимізму,
Провал в мобілізації, свавілля ТЦК,
Корупція - то вирок дежави- організму,
На жаль , у ній погрязло все: і МСЕК, і ВЛК .
Розчарування сильне я у людях відчуваю,
Як можна жити з думкою: що ти є ухилянт?
Не можу поважати тих, хто честі геть не має,
Чоловіків, хто з України втік, і є тепер мігрант .
ШкодА мені батьків моїх і люблячу дружину,
Їм боляче дивитися на немічність мою.
Війна ця сильно вдарила усю нашу родину,
Та добре, що всі вижили і досі у строю.
Ці роздуми гнітять мене, в депресію вганяють,
Та впоратися з нею вдається кожен раз.
Дружина і сини мої мені допомагають,
Бо попри все - ми всі разОм,
Ніщо не спинить нас.
Немає коментарів:
Дописати коментар