Пам’яті безвинно звинувачених

16 травня – День пам’яті жертв політичних репресій День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму. Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування. Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений. Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві. «Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація. За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів. Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва. Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять». 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 в'язнів, серед яких – кілька сотень українських селян, політиків, вчених, письменників, митців та священиків. У Сандармоху в останній етап пішли близько 300 українців, серед них – поет-неокласик, професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, освітяни Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Марко Вороний, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики Матвій Яворський, Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського), міністр фінансів УСРР Михайло Полоз. Було вибите ціле покоління. Ця травма не могла не впливати на наступні ґенерації, на всю нашу історію. Рвалися соціальні, духовні, культурні зв'язки. Але затоптати пам'ять неможливо. Опірна сила спогаду, як особистого, так і колективного, дуже велика. До вшанування жертв репресій в Монастирищенській публічній бібліотеці відкрито виставку-реквієм «Життя обірвана струна», на якій зібрано матеріли про репресованих митців, їх праці та книги про них. Для учнів Монастирищенського професійного ліцею було проведено літературний портрет «Розстріляне Відродження», під час якого молоді був проілюстрований трагічний період історії, розказано про цілу плеяду репресованих письменників, про знищене покоління української інтелігенції. Згадки про репресованих і замучених десятиліттями живили український спротив радянській владі. Горе має здатність ще й об'єднувати, згуртовувати. Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені. У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні. До травня 2020 року Національна комісія з реабілітації розглянула 660 обґрунтованих пропозицій та матеріалів про реабілітацію. Додаємо короткий алгоритм пошуку інформації про репресованих родичів: 1. Збір якнайбільшої кількості даних (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження розшукуваної особи, важливі факти біографії тощо). 2. Пошук інформації на наступних сайтах: - Національний банк репресованих (http://www.reabit.org.ua/nbr/); - Жертви політичного терору в СРСР (http://lists.memo.ru/); - Сталінські розстрільні списки (http://stalin.memo.ru); - Єдина система пошуку репресованих (https://bydc.info/search.php); - Список репресованих осіб, архівні кримінальні справи яких зберігаються в Комітеті національної безпеки Республіки Казахстан (http://e-history.kz/ru/repression/list/440#scontent). 3. Звернення в довільній формі (вказується назва та адреса установи, прізвище, ім'я, по-батькові заявника, місце його проживання, суть питання) в такі установи: - Галузевий державний архів Служби безпеки України; - Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ України; - державний архів області за місцем народження, проживання, арешту, відбування покарань; - Головний інформаційно-аналітичний центр Міністерства внутрішніх справ РФ. - Галузевий державний архів Українського інституту національної пам'яті відкрив Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих, де допоможуть знайти відомості про репресованих у 1917-1991 роках, підкажуть як правильно подати запити до архівів. Телефони Центру: (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12, також можна надіслати листа на електронну пошту poshuk@hdauinp.org.ua, написати повідомлення фейсбук-сторінці архіву: https://www.facebook.com/hdauinp або через сайт: http://hdauinp.org.ua 4. Відповідно до Закону України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» громадяни України, іноземці та особи без громадянства можуть безкоштовно переглядати та копіювати власним фотоапаратом всі документи, що пов'язані з комуністичним тоталітарним режимом. 5. У випадку додаткових запитань звертайтеся у Facebook-групу «Доступ до архівів» (www.facebook.com/groups/dostup.do.arhiviv).