Правдивий голос із сорок сьомого

Для учнів професійного ліцею  відбулася презентація нової книги Василя Шкляра «Троща».

Відомий письменник Василь Шкляр прийшов до читача з новим романом «Троща» - про героїчну боротьбу ОУН-УПА на західноукраїнських землях.

Тема національно-визвольної боротьби УПА на західноукраїнських теренах проти гітлерівських і сталінських зайд порівняно нова в українській літературі. Вона почала набирати широкого розголосу лише з відновленням незалежності України.

І нині маємо низку творів, у яких виразно постає той героїчний і водночас трагічний період нашої невпинної боротьби за українську державність, за нашу свободу. Згадаймо хоча б романи: «По той бік ночі» Василя Стефака, «Вогненні стовпи» і «Торговиця» Романа Іваничука, «Музей покинутих скелетів» Оксани Забужко, «Століття Якова» Володимира Лиса, «Посаг для приречених» Мирослава Лазарука, повстанську трилогію Андрія Кокотюхи «Червоний», новели Василя Портяка, Володимира Михайловського, Бориса Хижняка. Ісі вони написані талановито і цікаво.

І ось поповнив цю тематику і розширив її межі новий роман відомого українського прозаїка Василя Шкляра «Троща». Так у галицьких селах над Стрипою називають очерет, який росте у заплавах річки. Та чому саме це слово винесено в заголовок?

Троща – це катастрофа, це бійня, це прощення людських душ, життів, доль та майбутнього. Саме у такій Трощі поблизу сіл Багатківці, Ішків та Кунчинці і розігралася драма наприкінці червня 1947р.

Недільного ранку цю болотнисту місцину оточили війська НКВС і почали прочісувати трощу. Із пастки вдалося вирватися лише трьом повстанцям, інші загинули. Не було жодних сумнів, що це сталося через зраду.

Події роману розгортаються в двох часових площинах: другої половини 40-х років, коли УПА вела боротьбу з більшовизмом і середини 70-х років – тоді головний герой повертається з тривалого ув’язнення і посиляється у серці козацького краю…

У ті страшні часи люди по-різному переступали межу і ставали запроданцями, прислужниками нової влади одні – під тортурами, інші – рятуючи себе і родину від тюрми і Сибіру, ще інші – просто не витримували холоду й голоду підпільного життя… І, звісно, через «нестерпно вродливих» жінок, до яких належала і Михася. Як кажуть на Галичині: «Бог їм суддя». Ось тільки, як слушно зауважує автор «Трощі» зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати.