Іван Богун – мужній захисник Монастирищини

Під козацькою фортецею Монастирищами 20–21 березня 1653 року відбулась одна з найзнаменитіших битв визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. До цієї пам’ятної для нашої громади дати працівники Монастирищенською публічної бібліотеки підготували історичний-онлайн екскурс «Мужній захисник рідної землі»,

провели для учнів професійного ліцею історичну годину: "Іван Богун - мужній захисник Монастирищини" та організувала виставку-подію «Козацька слава України», на якій представлені книги і матеріали, в яких змальовується легендарна постать Івана Богуна, його життя та діяльність, в тому числі, бій під Монастирищем. Іван Богун – взірець козацької мудрості й відваги. Про нього складено багато народних дум і пісень, його подвиги прославляються в легендах, сміливість і мужність оспівується у літературних творах, кінематографії. Славне козацьке минуле своїх предків, які воювали під стягом Івана Богуна, шанують і пам’ятають монастирищани. Подвиг українських козаків та самого полковника Івана Богуна можна сміливо прирівняти до подвигу спартанців та їх царя Леоніда під Фермопілами (480р. до н.е.). Адже як свідчать перекази, Кальницький (Вінницький) полковник Іван Богун мав в своєму підпорядкуванні трохи більше 400 козаків, а польський магнат Стефан Чарнецький понад 15 000 шляхти та найманців – тобто відбірного професійного війська. Кальницький полк був прикордонним, тобто буферним. Всі дев‘ятнадцять сотень цього полку розташовувались обіч «Чорного татарського шляху» на відстані 40–50 км одна від одної, себто одноденного кінного переходу. Полк обіймав територію на північ від середньої течії Південного Бугу до витоків річки Рось, а на південному сході витоків річки Соб, Сороки, Конилки та Гірського Тікича. Таке його розташування робило Кальницький полк надзвичайно важливим у стратегічному значенні для оборони кордонів козацької Держави від Польського королівства. Відстань між крайніми сотнями полку становила близько 250 км, а це щонайменше п‘ять денних кінних переходів. Таким чином, аби зібрати полк по тривозі у повному складі потрібно було не менше півтора-два тижні. На момент битви під Монастирищем навесні 1653 року у підпорядкуванні Івана Богуна було біля 2500 тисячі козаків. Враховуючи весняне бездоріжжя, розливи рік та струмків, рівно як і значну відстань між сотнями, а також хвороби та інші поважні причини, козаки Кальницького полку не мали фізичної можливості вчасно прибути на збірні пункти. За таких критичних умов Іван Богун зміг зібрати лише козаків найближчих сотень. Польський магнат Стефан Чарнецький не дарма вважався одним із найкращих полководців Речі Посполитої. Будучи не аби яким стратегом, він заздалегідь передбачив дані обставини. Тож керований ним корпус, практично без перешкод просувався «Чорним шляхом» по території Кальницького полку в березні 1653 року. Польський каральний корпус, використовуючи тактику пересувних кінних загонів, рухався «Чорним шляхом» надзвичайно швидким маршем із Північно-Східної Волині. З метою навести жах на козаків, Чарнецький дав наказ «огнем і мечем» плюндрувати територію. Чоловіків та жінок, дітей та старих жорстоко катували, вішали та садили на палі. Майно грабували, оселі випалювали… Летючі польські загони нищили дрібні козацькі застави та укріплені містечка. На збори не було часу, адже ранньою весною майже всі козаки були по домівках. Заскочений зненацька полковник Іван Богун, розіслав гінців до найближчих від Кальника сотень, аби їх силами перекрити просування польських підрозділів «Чорним шляхом» до Умані. По тривозі було зібрано лише три сотні козаків Кальницького полку: Кальницька, Балабанівська і Терлицька сотні та Цибулівська сотня Уманського полку, тобто разом близько 400 козаків. Маючи такий малочислений загін, полковник Іван Богун, будучи одним із найкращих стратегів Запорозького Війська, прийняв єдине правильне рішення – заблокувати «Чорний шлях» у напрямку Умані. На півдорозі до Умані, на відстані одноденного кінного переходу від містечка Кальник, обіч «Чорного шляху», над річкою Конилкою, здавна стояло козацьке містечко – Монастирища (тепер Монастирище). На той час містечко було добре укріпленою фортецею, оперезане численними вовчими ямами, шанцями, ровами та частоколом, головним опорним пунктом фортеці був замок. Укріплення козацької твердині стояли на узвищі природного мису, оточеного з трьох сторін урвищами ярів, по яких з південного та північного боку серед боліт протікала річка Конилка зі своєю притокою. На пагорбі протилежного берега річки Конилки, також оточеному крутими ярами, знаходилась укріплена палісадом фортеця козацької слободи Аврамівка. Саме за її оборонними валами Іван Богун, як то було раніше під Вінницею, завбачливо розташував частину своєї кінноти. Таким чином, панцерні хоругви Стефана Чарнецького могли приступитись до Монастирищенської фортеці лише із рівнинної місцевості західного боку, яка зараз називається Завалля. Запеклі бої під Монастирищами між польськими карателями та козаками розпочались 20 березня і тривали без зупинку дві доби. Із середини фортецю захищала Цибулівська сотня Уманського полку сотника Кгрозденка та частина кінноти Івана Богуна. Після дводенного штурму, як пише Самійло Величко, поляки підпалили в кількох місцях частокіл, підпалили також і замок. В ночі під прикриттям диму, що густо застеляв фортецю та околиці, Іван Богун вивів близько сотні кінноти з Аврамівського укріплення. Цей невеликий козацький підрозділ одягнув на себе кожухи, вивернуті по-татарськи вовною наверх і зайшов до поляків у тил, використавши Галайову греблю, котра через глибокий яр сполучала село із фортецею. Козаки спільно з Богуном в найдраматичніший момент битви вдарили полякам у тил. Ось як пишуть про це учасники тієї битви – польські шляхтичі В. Каховський та Твардовський: «Військо вдерлось в міські пригороди, уже захопили фортечний вал, уже сотник Кгрозденко був убитий, уже повидирали кілля (частокіл валу). Всі сподівались, що місто ось-ось буде захоплено…». Шляхтич Твардовський також пригадав, що після несподіваної появи Івана Богуна в тилу польського обозу, польське військо охопив жах. Козаки у вивернутих навиворіт кожухах з татарськими хижими криками та завиванням, навально вдарили розпашілим від бою польським хоругвам у спину: «Наші, як ошпарені, кинули свої обози і вантажі, поранених і хворих. Тікали так, що за ніч сім миль пробігли…». Літописець часів визвольної війни писав, що «військо польське насмерть перелякане, не тільки штурм свій облишило, але як ошпарене вози свої з усіма достатками і багатою здобиччю, а також із людьми хворими і пораненими покинувши, від Монастирища назад до Ковеля побігло, і... велику шкоду, і сором свій побачило і пізнало...» Самійло Величко сповіщає, що поляки панічно тікали в сторону містечка Цибулів і називає втрати поляків понад 6 тисяч убитими, та обоз, який вони кинули під Монастирищами. Польські хоругви, хоча і панікуючи зазнали переляку, проте не втратили повну керованість. З боями відступаючи вони зробили так-званий маневр «відворот». Тікаючи в сторону козацької слободи Цибулів, повернули лісовою дорогою по відгалуженню Соколівського шляху, що тепер проходе через село Антоніна до переправи і бродів через Гірський Тікич в районі села Княжа Криниця, аби мати змогу і надалі грабувати ще не випалені козацькі села та хутори, здобуваючи провіант для жовнірів та фураж для коней. Недобитки польського карального корпусу знову вийшли на «Чорний шлях» та спішним маршем вирушили на Волинь, у межі Речі Посполитої… В той же час з Умані на допомогу Івану Богуну із кількома полками спішив сам Гетьман Богдан Хмельницький, проте запізнився. Довідавшись про блискучу перемогу козаків під орудою Івана Богуна – «Був дуже задоволений і реготав з польської шляхти». Гора, на якій після боєвиська стояло Запорозьке Військо, напевне на чолі з самим Гетьманом Богданом-Зиновієм Хмельницьким, поруч із Монастирищенською фортецею й донині називається Кошовою. Тобто горою, де розташовувався козацький Кіш (табір). Каральний похід шляхетського війська на чолі з Чарнецьким, завдяки мужності українського війська і воєнній майстерності Івана Богуна, закінчився цілковитою поразкою.